У громадській раді Донецька з’явились троянські коні, або кому при владі заважає демократія (ФОТО, ВІДЕО)

Обговорення вийшло жвавим, навіть з ексцентричними витівками, перекрикуваннями одне одного і все ж долею конструктиву. Рухається робота громадської ради важко, проте головне – таки рухається.

Сподівання, а тим більше плани, зробити за раз громадянське суспільство в регіоні, в якому сам менталітет проти такого стану речей, виглядають абсурдними. Тому насправді більше хочеться вірити в якісь підкилимні перипетії та підводні камені, навіть в те, що це все банальне позерство і замилювання очей. Бо здоровий ґлузд не хоче приймати той факт, що більше півсотні адекватних (хочеться вірити, що всі вони все ж адекватні), розумних і досвічених гравців третього сектору не розуміють абсурдності і безперспективності того, що відбувається, у нинішньому його стані.

Головним пунктом у порядку денному було питання про зняття з себе повноважень правлінням громадської ради. Після чотирьох годин обговорення та дискусій, воно не було вирішене через відсутність кворуму. Прийняття цього рішення перенесене на початок березня. 

Радянський цирк...або хто перший засідання зривати?

Громанська рада при ДОДА зібралася на засідання, щоб підбити підсумки року, зробити певні ротації в складі та керівництві. А виявилось, що зібралися на цирк. То хтось міліцію в залі викликає, обмовляючись (за Фройдом, до речі), що не хоче допустити порушення закону і закликає Верховну (ой!) Громадську раду щось там зробити, то чіпляються до кожного несуттєвого слова у формулюваннях з регламенту засідання, то волають одне на одного з трибун... В цілому, звідки деякі панове набрались такого досвіду ведення роботи, ясно – Верховна Рада показує яскравий приклад, і обмовка все ж була за Фройдом. Але чи ефективно це, незважаючи на всю ефектність подібних вистав?

Сумнозвісно відомий громадський діяч пан Хряков (до слова, не член громадської ради) під час обговорення порядку денного не знайшов нічого кращого, як вискочити за трибуну і почати ультимативно вимагати розглядати питання, яке його найбільше турбує, у першочерговому порядку. До слова, це питання таки було в регламенті, але чому Хряков не хотів почекати, поки громада добереться до нього самотужки (питання було під №3), залишається загадкою. Ситуація чомусь відверто нагадувала банальне зривання роботи громадської ради. Дійшло до абсурду, коли Хряков, не відходячи від мікрофону показово викликав у сесійну залу наряд міліції, охорону і всіх, кого тільки можна, розповідаючи про силу-силенну порушень всіх можливих законів. 

З ситуації так-сяк викрутились, міліція протокол склала в коридорі, рада продовжила (тобто, почала) свою роботу. Але крики на цьому не припинились і пожинати деякі гіркі плоди зборової демократії членам ГР таки довелось. Марія Олійник, наприклад, регулярно і наполегливо волала на всю залу все, що вона про цю раду думає. Її (себто, Марії Василівни) опозиційність настількі різала очі, що захотілось шукати причини, чим же члени ради особисто образили пані заступника голови донецької «Просвіти». 

Своїм виступом вона сама відповіла на всі питання. Сутність претензій зводилась до того, що громадська рада не допомогла Марії Василівні, коли суд заборонив збори на День Незалежності України. Звісно, питання надважливе і принципове, але у ГР є достатня кількість правозахисних організацій, а рада в цілому – орган консультативний, який надає експертні оцінки діям влади та контролює виконання нею певних рішень. Бути активним членом судової тяганини громадській раді у завдання не ставилось, але (судячи з усього) заборони на це рада теж не має. Тому шукати у ситуації правих і винуватих – сізіфова праця. 

Структура громадської ради Донеччини

У сучасній донецькій громадській раді, видається, кілька цілком чітких ролей. Конструктивісти намагаються щось робити і здебільшого мовчать на таких засіданнях (знову ж, щоб не гаяти час), аж поки їх не зачеплять особисто. Якщо таких людей в раді чверть – вже добре. 

Крикунів видно і головне чути весь час. Про реальну роботу нічого невідомо (патетика забиває факти, якщо вони і звучали, то їх ніхто не розчув за купою інших слів), а от на словах якраз вони скрізь, причому, часто з критикою. Як водиться – неконструктивною, але вже такою гарною, що заслухатись подекуди можна. 

І баласт – мовчуни, які (судячи з виразів облич) не надто розуміють, що відбувається навколо і, головне, що вони на цьому святі життя роблять, ще й у таку погоду. Таких на око теж чимало. Помітно, що ці люди більше звикли не до демократією визнаної свободи та відповідальності, а до виконання чиїхось рішень, і то невідомо, чи виконання і, головне, без жодної особистої відповідальності. Керівництво ради теж наголошувало на тому, що потенціал у всіх членів різний, тому важливою проблемою є навчання членів ГР у спектрі роботи цього органу. Голова ради Володимир Кіпень серед трьох основних проблем цієї громадської ради під номером два назвав «слабкість володіння членами ради ефективних методів роботи».

Камо грядеші?

За своєю суттю громадська рада – орган дорадчий і консультаційний. Відповідно, у самому формулюванні закладане те, що ці поради і консультації на когось із влади таки вплинуть і до чогось (в теорії) призведуть. Але за рік існування ГР голова ДОДА Андрій Шишацький не знайшов часу не те щоб на консультації, а навіть на публічне коментування свого ставлення до ради. 

Відповідно, думка про те, що прогресивну ідею створення громадських рад  в Україні свідомо перетворюють на фарс і абсурд, набирає ще більш конкретних обрисів. А те, що члени ради тинялись рік по різних кабінетах, не маючи прихистку у величезній будівлі ДОДА, а на підбиття підсумків їм виділили аж велику сесійну залу, скидається на сарказм з боку все тої ж влади. Мовляв, дивіться, як же ми вас любимо. До слова, на рік виділили аж 10 000 гривень з бюджету. Голова ради каже, що на поліграфію якраз вистачило. Смішно? Було б, якби не було так сумно.

На засіданні серед іншого йшла мова і про суперечності загальнонаціональної політики в сфері розвитку громадянського суспільства. «Зараз намітились достатньо суперечливі тенденції. Перші тенденції можна виділити як позитив. Вони відзначаються тим великим поштовхом для розвитку громадянськогго суспільства, який надала постанова №996 кабінету Міністрів України. Завдяки документу хвиля сподівання на залучення громадськості до прийняття рішень у сфері місцевої політики дала близько 600 громадських рад по всій Україні. Це достатньо потужний рух, і це явний позитив, - сказав голова громадської ради при ДОДА Володимир Кіпень. - На початку 2011 року був прийнятий ще один дуже важливий закон – «Про доступ до публічної інформації».

«Варто сказати, що кілька днів тому указом Президента України було створено координаційну раду, завданням якої ставилось у місячний термін створити стратегію розвитку громадянського суспільства. Разом з тим, проявляються суперечливі, протилежні тенденції. Мені здається, це пов’язано з тим, що постанова № 996 не спрацювала так, як мала спрацювати. Це, напевно, пов’язано також зі ставленням до громадських рад в Україні», - зауважив Кіпень. Він також наголосив на тому, що до ініціатив громадських рад влада ставиться прохолодно. 

На цьому тлі варто згадати також про ініціативу влади щодо міжнародних донорів. Зараз готуються зміни в законодавстві, які фактично призведуть до контролю донорської діяльності. Уряд сам обиратиме організації та проекти, які фінансуватимуть міжнародні фонди. Крім того, з’явилась ініціатива створення Фонду розвитку громадянського суспільства при Президенті України. Тобто, влада має чіткі і конкретні наміри контролювати (як мінімум завдяки економічним важілям) третій сектор. 

«Хіба хтось казав тобі, що буде легко?»

А й правда? Хіба хтось казав, що за рік у нас всі механізми візьмуть і запрацюють? Тим більше, у часи, коли державна політика на ділі від вектору розвитку громадянського суспільства розвернулася на 180 градусів і «кроком руш!» в інший бік під марші. Але ж, як-то кажуть, майте ж совість! Йдеться якраз про те, що реформи і нововведення набувають бутафорського характеру. 

«Те, що в координаційну раду при Президенті України увійшов голова ДОДА Андрій Шишацький було непередбачувано. Це викликало неоднозначну реакцію не тільки на Донеччині, а й по всій Україні, бо, на відміну від деяких інших голів ОДА, Андрій Володимирович невідомий на цій ниві, невідоме його конкретне бачення в сфері громадянського суспільства», - говорить заступник голови громадської ради при ДОДА Олександр Клюжев. А от відомих в області громадських діячів (голів потужних громадських організацій, або просто активних у спектрі розвитку громадянського суспільства експертів), у цю координаційну раду не покликали. 

Так чи інакше, з цими зрушеннями випала можливість консолідувати представників третього сектору, ще й вповноважити їх щось там (хоч і теоретично) радити владі, впливати на її політику, а тут - цирк. Коли є цілком реальні механізми впливу (та біс з ним, із впливом, замахнулись аж на нього!) – діалогу хоча би громадських організацій та влади, голова ради Володимир Кіпень доповідає, що більш-менш системна робота налагоджена тільки з кількома управліннями при ДОДА. Працювати й працювати ще, а ми кричимо та сваримось.

Так і хочеться процитувати президента: «Ну на хіба таке робити?» А і правда, на хіба? Кому вигідна недієздатна, та навіть нежиттєздатна, квола громадська рада, приручена координаційна рада і підконтрольні донори? Це фактично живий аналог російської ручної демократії. 

Насправді, імовірність ризику виникнення ручної демократії з суто декоративним третім сектором, підтверджують і самі громадські діячі. «Насправді за останні кілька років була створена достатньо непогана нормативна база. Але є й інша тенденція щодо зменшення у суспільстві простору для політичної конкуренції, є певна централізація інформації з боку влади тощо. І зараз важко визначити, як ці дві протилежні тенденції будуть надалі співвідношуватись. І ризик того, що ми можемо піти шляхом, коли громадянське суспільство виконує функцію громовідводу, коли політичні права і свободи обмежуються, а громадянській активності створюються певні умови. І тут є приклади, яких нам варто боятись – приклад Росії, Азербайджану, Казахстану. Для того, щоб громадянське суспільство стало повноцінним суб’єктом, я вважаю, що не можна йти шляхом обмеження свободи політичної активності», - говорить Олександр Клюжев.

В цілому ж активні гравці третього сектора Донеччини намагаються використати ситуацію з користю для себе. Явно помітні спроби влаштувати роботу громадської ради, щоб користуватись її механізмами для нагалодження діалогу, та й загалом ланки влада-громадськість. Навіть якщо задумувались ці органи суто як потемкінські села для єврокомісій, то з намірів донецьких громадських діячів видно, що спокійно сидіти вони чиновникам давати не хочуть, тому сяк-так, а співпрацювати їм таки доведеться.