«Спасибо жителям Донбасса…» за Юрія Ряста!

Нещодавно на сайті Костянтинівської міської бібліотеці у рубриці «Віртуальні подорожі», під лінком «місцевий поет» з’явилася довідка про ще зовсім незнайомого для донеччан, але доволі відомого в Україні Юрія Ряста. І дійсно – чомусь глибокий лірик, філософ, автор декількох збірок, вірші з яких увійшли у посібники з української літератури, напрочуд невідомий місцевим знавцям культури та мистецтва. Але ж Ряст (Каверін) Юрій Валентинович народився 18 лютого 1945 р. у селі Іванопілля Костянтинівського арйону, мешкав та працював у Часів Ярі, Артемівську, закінчив філологічний факультет Донецького університету, як майстер слова відбувся на журналістській роботі у Київі. 

Фахівці літератури говорять, що кількома рядками він уміє сказати дуже багато. Сказати так, що ті рядки западають у саму душу. Ось, наприклад, як він пише про звичайнісінького подорожника:

Півобійстя собі підкорив

Від обори до білої хати,

Витісня за ворота спориш,

Ніби скіфів - сармати...

«Спить Україна під Чумацьким Возом, віками спить, неначе  під наркозом, останні чоботи знімає з неї тать... Небога спить – їй  сниться благодать», - пише  Ю.Ряст. На думку літературознавців, щирість і чистота, яка проступає в кожному його рядочку – із власного  досвіду, власних болів і переживань, переплавлених на горнилі душі і  поетичного таланту. І це тонко відчувається в кожній його збірочці, яких не так вже й багато: «Мати й сонях», «Многая літа», дитяча збірка  «Яворовий дощик» і найсвіжіша – «Курай», яка нещодавно побачила світ.

Але широкого наголосу у нашому краї ім’я Ряста набуло після статті "Спасибо жителям Донбасса…", яку надрукувала на «Української правді» літературознавець Наталка Позняк-Хоменко.  

Її відповідь кривдникам нашого краю окрім іншого вражає словами: «А жителям Донбасу я справді вдячна. Вдячна за Василя Стуса, за Миколу Руденка, за Івана Світличного, за Олексу Тихого та Івана Дзюбу, за поета Юрія Ряста… які нагадують нам, що ми Люди».

Зараз краєзнавці Костянтинівки шукають виходи на Юрія Валентиновича, щоб запросити його до своєї малої вітчизни та зробити зустріч з шанувальниками українського слова.