Інваліди – супермени або просто герої нашого часу

Згадайте, хто нам колись міг сказати, що інваліди - це неповносправні люди? Гадаю, це були батьки чи родичі, які нас виховували, інакше сказати ті, кому ми беззаперечно довіряли. Звісно, вони намагались прищепити нам почуття благородства, співчуття чи турботи, але все ж таки, ми врешті решт ставили запитання: «за що цим людям таке доводиться терпіти?» 

Такі самі люди, батьки, родичі, близькі також є в інвалідів. Подібне питання і вони собі ставили. Його, коли подорослішали, повторювали діти. Дорослі їм давали відповіді, вкладали думки своєю поведінкою чи ставленням до дитячих «досягнень», і це створювало у них розуміння власної значимості. А інколи вони переростали в протест, який не давав можливості миритися з дійсністю, і тоді людство отримувало переможців, поетів, вундеркіндів… 

Не слід довіряти міфам, що люди з інвалідністю – люди іншого світу. Це люди нашого світу. Можливо, вони потребують створення для них специфічних умов проживання та обслуговування, які дозволяли б їм почуватися та дійсно бути повноцінними членами суспільства, робити посильний внесок у національну економіку та культуру. Але хіба ми не спроможні зробити для них таку мізерну послугу за той величезний вклад, який вони щодня роблять, долаючи бар’єри між нами, щоб довести нам, що вони повинні мати змогу вести повносправне життя. 

Не волію, щоб мене звинуватили в бажанні зробити з людей-інвалідів «суперменів» або «героїв нашого дня». 

Але насправді хочу виразити слова вдячності Вам: переможці людської слабості. 

Небагато Вас пройшло через моє життя. Але всіх, кого знаю, хочу назвати. Дехто особистою присутністю освятив його. Це дійсно люди безмежної величини: Альона Т., Аня С. чи Раїса Панасюк, голова Вінницької громадської організації молоді з обмеженими фізичними можливостями «Гармонія». 
Інші, вийшовши за межі буденності, увірвались в моє життя навіть після власної фізичної смерті, це такі, як Євген Монукало і його книга «У пошуку сенсу життя». 

Киянин Юра Тітов «поет на візочку», як він про себе написав в одному з віршів. Член Української спілки письменників, і хоча він майже не говорить, а вірші набирає носом на комп’ютері, але яку вони мають силу, і скільки на них складено пісень?!! 

А на завершення вірш «Інвалід» від Ані Сиромятникової.