Одні на одного кують кайдани в серці

І ось раптом така пропозиція. І ти вже не належиш собі. А дане слово зобов’язує до дій. І думка: «з чим вийти до читача?», кожного разу постає все тривкою і голосною. 

«О, Господи! Як мало святих людей на світі стало…!» 

Хто вони святі сьогодення? 

Чи є вони посеред нас? 

А чи ми маємо зір, щоби побачити їх, і вуха, щоб почути їх, та волю, щоб піти за ними, і сили, щоб піднятись, як впадемо по дорозі??? Як багато запитань. І як мало ствердного «Так!» 

Ми живемо в такому часі, де грішне закриває праведне. Де бруд гріха, що заплямував душу все менше сповідуємо, а й навіть оправдовуємо згіршенням брата чи ближнього свого. Тепер жити в праведності, може стати «клеймом» дивакуватості, невмінням бути, як всі. А то й взагалі «сектантом» назвуть. 

Але чи все так мрячно, як може мені здаватись? Чи справді неможливо бути святим? 

Тепер святими можуть стати навіть ті, хто незважаючи на злидні власного життя, невеликі загалом зарплати, достойно виконують свої обов’язки і не беруть хабарів, не крадуть те, що «погано лежить», не деруть три шкіри з ближнього свого. 

Святими є батьки, які прийшовши з тяжкої праці, знаходять сили поговорити з дитиною про її турботи, про власне дитинство, або розповісти про що мріялось і якою надією жив, або сходити з нею на прогулянку, чи просто прочитати їй цікаву книжку… 

Святими можуть бути і ті, хто отримавши від керівника «несправедливий» докір не почав оправдовуватись чи показувати дійсного винуватця, а мовчки став і виправив те, що в його силах. 

А ще коли вас десь по дорозі чи мимохідь облаяли або нагрубили при обслуговуванні, а ви мило посміхнулись і не стали бруднити власну душу подібними словами. І це не буде слабкістю, а навпаки силою, бо зуміли відкинути так дешево запропоновану Вам «ненависть у серце». 

Святість живе посеред нас. Треба лише прагнути її осягнути. Ба й навіть привітати і приєднатися до неї. І тоді ти вже не один, а є з тобою брат твій чи сестра. 

«Одні на одного кують кайдани в серці». 

Світ щодня нас розділяє: фінансами, мовою, кордонами, уподобаннями, можливостями, уміннями… 

А потім захоплює в полон жадоби, прагнення, пристрасті, звички, поведінкових реакцій. 

І ось уже дивишся. І на вулиці повно недопалків лежить. А ми хитаючи, головою критикуємо владу міста, яка замало поклала смітників, бо «бідному смалільнику» лінь пронести недопалок в руці лишніх 10-100 кроків і кинути до нього. 

А що твориться після «святкових забав» молодих і недуже громадян міста? Порожні пляшки, пакети з під різноманітних «фаст-фудів» все це також складається де завгодно. Це внутрішній бруд, який не вміщається у власній душі, так і преться зовні, на волю, через лайливе слово, недостойну поведінку чи засмічене довкілля. 

Нам все важче і важче знаходити порозуміння в країні. Ділимось перед виборами і живемо так аж до інших виборів. Лаємо владу чи одні одних і від цього в думці стаємо «VIP-персонами», а як я його обмив! 

Одна моя знайома, яка щодня стремить до праведності, якось сказала: «ми, українці змогли би подолати політичну і економічну кризу в країні, якби відкинувши власний моральний і духовний занепад, всі разом, як один, стали на коліна та перепросили Небесного Отця за ВЛАСНІ ПРОВИНИ!». Яка чудова пропозиція! 

Чи може статись таке ЧУДО: коли вся країна, від Президента до упослідженого чоловіка, в одному часі, однією молитвою, звернувши погляд на Небесні простори, піднявши руки догори, всі сказали: «Господи! Прости мене грішного!»? 

І вже немає нікого більш відповідального за твої дії крім Тебе самого, і Ти перетворюєш свою поведінку сам, а не киваєш на обставини. І вже розумієш, що заклик: «зміни себе, зміниться довкілля коло тебе, переобразиться з Твоєю допомогою вулиця на якій ти живеш, твоє місто, твоя країна, вся планета!» є більш дієвим, ніж «Пролетарі всіх країн єднайтеся!». 

Треба лише подолати власну байдужість і відкинути ненависть, що тисне груди. 

Хіба це так багато, для того щоб жити стало краще і було більш привітних людей?