Гетьман Петро Сагайдачний як кандидат до сонму святих Божих достойників

Приємно, що канонізація святих продовжується і тепер, коли Українська Православна Церква проголосила свою автокефалію у статусі Київського Патріархату, внаслідок чого до сотень давніше канонізованих долучилися святителі Іов Борецький та Петро Могила, Павло Конюшкевич та Арсеній Мацієвич, преподобні Іов та Феодосій Манявські, благовірні князі Ярослав Мудрий і Костянтин Острозький, праведний Петро Калнишевський. 

В історії України й українського православ’я є постать, яка може стояти в одному ряду з перерахованими достойниками. Це гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Шляхетного роду, вихованець Львівського православного братства, непересічна особистість, яка своєю діяльністю послужила і Церкві, і народу. 

У часи, коли Православна Церква в Україні внаслідок унії залишилась без архієрейського керування, саме він зініціював та організував (1620 р.) процес відновлення вищого священноначалія в українському православ’ї, що дозволило українській Церкві отримати своїх архіпастирів і продовжити повноцінне, сакраментальне життя. 

Усвідомлюючи потребу Церкви в захисниках у ті важкі, воєнні часи, Петро Конашевич-Сагайдачний записує запорізьке козацтво до Київського православного братства (1615 р.). Таким чином і Церква отримала своїх захисників, і козацтво, крім військової орієнтації, отримує духовну складову свого життя, посвяту цілям, вищим за земні. За своєю спрямованістю ці дії (зазначені в пунктах 1 та 2), безумовно, мали за взірець діяння іншого видатного діяча нашої землі - святого великого рівноапостольного князя Володимира Великого. 

Своїми ратними трудами Петро Сагайдачний спричинився до захисту не тільки православного люду, але й усієї християнської Європи від збройної навали іновірців. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці Кафи, в результаті чого з неволі було визволено тисячі полонених християн. Крім тих походів, які відбувалися на Кафу та Стамбул, Сагайдачний героїчно виграв битву під Хотином (1621 р.), де українські козаки (православні християни) разом з поляками (католиками) меншою кількістю розгромили армію мусульман, що сунула на Європу. За видатні заслуги в обороні християнства він був обраний головою Європейської ліги християнської міліції. В цьому плані дії Петра Конашевича-Сагайдачного можна прирівняти до ратних подвигів святих князів Александра Невського та Димитрія Донського. 

Щодо особистого життя Петра Сагайдачного відомо, що він був мужем однієї жони – Анастасії Повченської, мав сина. У часі свого служіння Церкві й народу вів аскетичне життя, що було оспівано навіть в усній народній творчості. 

Слід зазначити, що поєднання в одній особі християнських чеснот і громадської, а тим більше військової діяльності, є явищем вельми рідкісним. Серед великої кількості патріотів України, гетьманів, отаманів та інших провідників, небагато хто може бути взірцем такого поєднання. На нашу думку, саме Петра Конашевича-Сагайдачного можна віднести до цієї нечисельної групи державних діячів. Сподіваємось на те, що з часом Церква визначить достойність цього християнина, а водночас і видатного громадського й військового діяча, бути представником українського християнського народу у сонмі святих перед лицем Господнім.