Соціальна та культурна відповідальність: герої та антигерої

Сьогоднішній пост, я хотів би присвятити тим подвижникам, які не опускають руки і намагаються зробити максимум для того аби соціальні проекти реально впроваджувалися в життя. В тижневику "Наше слово" (Польща) вийшов мій матеріал про отця Сергія Дмітрієва http://nslowo.pl/content/view/2043/73/, священника з Херсону, який займається поширенням української книги на території Південної України. На жаль, матеріал довго "гуляв" редакціями різноманітних видань - комусь здавалося, що це є "реклама". І я схвально відповідав на це - самовіддану працю на користь української культури, за якою стоїть бажання служити людям потребує реклами. Таких особистостей має знати країна. Хтось, навіть прочитавши матеріал про те, як священник УПЦ МП поширив безкоштовно 30 000 українських книг в дитячих бібліотеках Херсонської області і відкривши "з боями"  дві українські книгарні в Херсоні та Миколаєві й фактично, утримуючи їх - сумнівалися в тому, що варто писати про цю ініціативу. Однак, я переконаний, що цей унікальний приклад відданості і праці на користь українського культурного та соціального простору не пройде не поміченим. Жаль, що лише польська українська преса повірила в те, що інформація про культурних подвижників з Південної України є важливою.

Моя давня мрія про відкриття української книгарні в Донецьку так і лишається мрією. Перемовини з різноманітними українськими книгомережами так і не принесли бажаного результату. Загальне враження наступне - ніхто не вірить в існування української читацької аудиторії в центрі Донбасу. Або навпаки - вірять але не хочуть докладати спільних зусиль для відкриття справжньої Мекки для тих, хто волів би читати українською і мав достойний вибір книг для себе. Для прикладу, скажу лише одне, відкриття книгарні "Є" в Донецьку, попри численні прохання і навіть звернення з мого боку - лишилися "гласом волаючого в пустелі". Скоріш за все, чергова книгарня "Є" відкриється в Дніпропетровську, ніж в Донецьку. Однак, там "цілих" дві українські книгарні. Одну з яких бачив на власні очі - це "Білокнижник". Без огляду на маленьке затишне приміщення - читачів і покупців там вдосталь.

Тому і дивлюся з такою надією на херсонський досвід отця Сергія Дмітрієва, щиро сподіваючись, що колись настане і наш час мати власну українську книгарню, в якій ми могли б не тільки купувати книги, а мати власний гуманітарний простір, вільний від псевдополітичних розмов і захланності. Так, книгарня не вирішить багатьох проблем, однак, нарешті з'явиться вибір для багатьох донеччан і мешканців області. 

Ранок приніс і недобрі новини. Священник Сергій Дмітрієв з Херсону запропонував міській раді передати в оренду приміщення колишньої конюшні, в якій він би відкрив соціальний центр для вразливих категорій населення, де вони не тільки могли б отримувати теплі речі, їжу, а навіть і соціальну адресу (для тих, хто не має жодної прописки). Депутати від Партії Регіонів в Херсонській міській ради виступили проти цієї пропозиції священника . Схоже, що на шляху до соціального центру для безхатченків Херсону ще довгий шлях. І на ньому варто знати і героїв і антигероїв - http://pravda.ks.ua/interview/14011-o-sergij-dmitriev-sozdanie-socialnogo-centra-gde.html

А сьогодні ввечері, я буду радий Вас бачити в приміщенні Gung'u'bazz в Донецьку, за адресою бульвар Шевченко 3, де о 18:00 розпочнеться поетичний вечір молодого і талановитого поета та перекладача Леся Бєлея (Київ). Обіцяю: особисте втручання у творчий процес декламування і гарні емоції.