З Табуретом у Донецьк

3 листопада 2007, 00:05

Четверо хлопців та дві дівчини збираються в Україні, дають клятву та несуть разом з табуретом через Гімалаї українську культуру до Індійського океану. Порада менш радикальна – цей фільм знову показуватимуть по суботах о 19.00 в кінокав’ярні “Мерелін”.

Табурет – істота!

Двоє операторів, які подорожували разом з юнацтвом, назнімали плівки аж на 3 частини. Компанія «Lizard films» надала можливість різним режисерам зробити 3 частини мандрівки до Індійського океану. Тепер найцікавіше – нащо тягти з собою табурет, якщо можна подорожувати й без нього, не обтяжуючи себе так… Спробую пояснити, як це побачила я.

Трохи про першу частину. Неординарний художній прийом стрічки кидається у вічі. Табурет розмовляє. Він постійно вклинюється в сюжет своїми філософськими роздумами. Спокійним добре поставленим дикторським голосом Табурет розмірковує над сенсом життя і цієї подорожі: «Чому одні їдуть, а інші залишаються»? Цей же Табурет називає Москву «захалустним гарадішком». З його пояснень та спогадів ми дізнаємося, що українці вже носили інший табурет до Атлантичного океану і лишили його там.

Театр просто неба

Виявляється, ця творча команда не просто подорожує задля встановлення табурету, як пам’ятника та символу сучасної української молодої культури, а й несе своїм шляхом позитив у вигляді вуличних вистав… Імпровізованих і музичних, гіпнотизуючих і магічних, свіжих та пластичних, щирих та не завжди легких для розуміння вистав. Тих, хто не переймається цими ідеями, в подорож не беруть. Забігаючи наперед, скажу, що дівчинка після перегляду фільму питала у пана Кантера про можливість потрапляння до групи, що піде до Тихого океану. Він порадив їй звернутися в тур-фірму, бо перед цим вона зауважила щось приблизно таке: «Мнє вот ети всє ваши спєктаклі нє інтєрєсни, а проста хочєцца путєшествавать». З цього Леонід і зробив висновок про її світогляд, назвавши це «споживацькою філософію життя».

Пішки, автостопом, потягами… Тиждень без води, вітер і холод… Таке б навряд чи терпіла не зацікавлена, байдужа людина… Верблюди, монголи, що співають «Подмосковные вечера», молоко, кози… Не минає тільки любов – ось один з меседжей з вистави, яку трупа влаштовувала монголам. Але краще звісно побачити.

Творчі плани

По закінченню фільму Леонід Кантер подякував організатору Андрію Желтовському і розповів трохи про творчі плани. Він недавно повернувся зі Шпіцбергена, куди їздив встановлювати табурет на берег Північно-Льодовитого океану. У майбутньому будуватиме своє село на Чернігівщині. Близько 500 людей з великих міст вже зголосилися йому в цьому допомогти. Окрім подорожей та зйомки фільмів Леонід викладає курс «Майстерність телеведучого». Розказав, що не знає, яка сила його штовхає у нові мандри та пригоди, що мама навчилася читати livejournal (ЖЖ) та користуватися електронною поштою.

«Методом партизанського маркетингу» – від друзів друзям - поширюються відомості про цей фільм, і стаття, яку ви читаєте, одна з багатьох складових у цьому ланцюжку. Хочете потрапити до кола не обраних, а не байдужих? Сходіть та подивіться. Як ви вже зрозуміли, стрічку життєво необхідно побачити людині, що цікавиться справами активної молоді, культури та України в цілому. Табурет – це вже не просто фільм, а мистецький рух, який охоплює та затягує у вир творчих пригод все більше юнацтва, зберігаючи при цьому кожному можливість для індивідуального розвитку.

1686 переглядiв

Версія для друку  Відправити другу  Лист редакторові

Якщо ви відмітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакції.

duduka, 3 листопада 2007, 01:17

cheater, 3 листопада 2007, 01:40

аноним, 3 листопада 2007, 01:52

cheater, 5 листопада 2007, 16:15

Новий Яр, 21 листопада 2007, 15:25

ROLENYATKO, 21 листопада 2007, 19:38