Міні-Чорнобиль в Донбасі: чому відбувся підземний ядерний вибух в Єнакієвому? (ФОТО, ВІДЕО)

Як все починалося

Шахта «Юний комунар» (або «Юнком») виникла ще до Жовтневої революції. Заснований наприкінці ХІХ століття металургійний завод в Єнакієвому потребував вугілля. Саме тому «Російсько-бельгійське металургійне товариство», яке у той час володіло заводом, почало видобувати паливо недалеко від виробництва. Шахта була закладена серед голого степу, в 1908 році, а перше вугілля дала у 1911. Назву підприємство отримало на ім'я глави правління АТ – Андрія Бунге. Так само стало називатися і селище біля нього. Втім під цією назвою воно проіснувало недовго, оскільки вже в 1920 році більшовики змінили назву шахти на «Юний комунар», а селище перетворилось на Юнокоммунаровськ.

У перші роки радянської влади шахта вважалася однією з кращих в Донбасі, а в 1940 році була визнана кращою в СРСР. Спогадами про ті славні часи сьогодні служить чудовий палац культури, побудований у Юнокоммунаровську ще в 40-х роках. Надзвичайно розкішний, як для позаштатного ДК. Сьогодні він сильно занепав, але не покинутий, як багато подібних об'єктів у вмираючих селищах. Пам'ятку архітектури поки що бережуть.

Проте, окрім високих показників вуглевидобування, шахта «Юнком» мала в Донбасі і іншу, вельми сумну славу. Шахта вважалася «газовою» і відрізнялася великою частотою раптових викидів метану і вугільного пилу під час гірських робіт. Так за період з 1959 по 1979 рік тут сталося 235 викидів газу, 28 з яких закінчилися загибеллю гірників. Радянська преса, зрозуміло, не повідомляла про ці події. Тому багато хто і зараз вважає, що в Радянському Союзі виробничий травматизм був значно нижчий, ніж в незалежній Україні. Насправді це не так – жителі Юнокоммунаровська зі здриганням згадують часті похорони своїх односельців.

Саме з метою зниження загазованості пластів, за офіційною версією, на шахті в 1979 році був проведений ядерний експеримент. Проте, з цього приводу існує інша версія. Спробуємо розібратися як слід.

Навіщо це було потрібно

На сьогоднішній день однозначної відповіді на питання, що ж дійсно сталося в Юнокоммунаровську 16 вересня 1979 року не існує. Офіційна версія, згідно з якою вибух ядерного заряду був вироблений для дегазації вугільних пластів, здається стрункою лише до тих пір, поки не почнеш розбиратись у ній детально. Вибух дійсно понизив загазованість шахти майже втричі, проте відразу було ясно, що боротися в такий спосіб з шахтним метаном в масштабі всієї країни нереально. Виробляти атомні вибухи на кожній викидонебезпечній шахті колосально дорого і небезпечно. Без того малорентабельний вуглепром ніколи б не окупив таких витрат. Куди дешевше ліквідувати небезпечну шахту, аніж підривати її ядерним зарядом.

Вибух 1979 року так і залишився єдиним у своєму роді. Він жодного разу не був повторений, хоча небезпечних «газових» шахт і в Донбасі, і в Союзі взагалі, окрім «Юнкома», було предостатньо. Скоріш за все, експеримент і не був розрахований на досягнення тієї мети, яка сьогодні вважається офіційною. Або ті, хто його проводив, були повними ідіотами, бо піддали небезпеці тисячі людей та викинули даремно мільйони державних коштів. Або ж вибух на «Юнкомі» мав зовсім іншу мету — військову.

Неофіційна версія подій 1979 року поширена куди менше, але звучить, на мій погляд, переконливіше і логічніше. Вибух в шахті міг бути серійним ядерним вибухом, виробленим у військових цілях. У той час в світі діяли обмеження на такі вибухи, тому мирна версія юнкомовського інциденту швидше за все була всього лише ширмою для прикриття.

На користь військової версії говорить і той факт, що вся документація, пов'язана з експериментом, була свого часу вивезена до Москви і до сьогодні є секретною. Через це на сьогоднішній день немає чіткої відповіді, що саме відбувається в надрах шахти, і які надалі будуть наслідки вибуху. З цього приводу є декілька припущень, які будуть наведені нижче. Доки ж повернемося у вересень 1979 року, щоб побачити, як все відбувалося того дня.

Об’єкт «Кліваж»

16 вересня жителі вулиць, прилеглих до шахти «Юний Комунар», були вимушені на цілий день покинути свої будинки. За одними даними, їх повідомили, що будуть проводити якісь вибухові роботи на шахті, за іншими евакуацію пояснили навчаннями цивільної оборони. Нині свідоцтва очевидців різняться, але швидше за все працівникам шахти дійсно повідомляли деякі деталі майбутнього експерименту, а в селищі, де шахтарі були основним населенням, ця інформація не могла не стати загальновідомою.

Хто міг, самі виїхали з будинків до вечора, тих, кому нікуди було йти, вивезли організовано, машинами, на заміський став, де працювали польові кухні. Евакуювали найближче до шахти селище, яке називалось Стара Колонія. Довкола його оточили внутрішні війська. У новій частині Юнокоммунаровська, що складається з багатоквартирних будинків, евакуація не проводилася.

Ядерний заряд для «Юнкому» був виготовлений в закритому місті атомників Арзамас-16. Це був триметровий металевий циліндр діаметром 80 см. Камера для розміщення заряду була обладнана на глибині 903 метри між вугільними пластами. Аби недопустити викиду газоподібних продуктів вибуху, камера була перекрита залізобетонними перемичками завтовшки 6-10 метрів. У результаті вибуху жителі, що залишилися в місті, відчули сильний підземний поштовх, місцями з полиць падав посуд, але в цілому жодних руйнувань нової, неевакуйованої частини Юнокоммунаровська, експеримент не приніс. Гірше було в прилеглих до шахти приватних будинках: там з'явилися тріщини і обвалилась штукатурка. На подвір’ях від страху вили собаки, ревла худоба в сараях. Лише ввечері жителі евакуйованої ділянки змогли повернутися в свої будинки. Вже наступного дня «Юний комунар» відновила роботу в звичайному режимі, і під землю спустилася шахтарська зміна.

У результаті вибуху в шарі піщанику утворилася овальна камуфлетна камера, в якій, за підрахунками вчених, нині поміщено 95 відсотків радіоактивних продуктів – так званий об'єкт «Кліваж». Понад 20 років після експерименту шахта працювала в звичайному режимі, а шахтарі рубали вугілля в декількох десятках метрів від епіцентра ядерного вибуху. За словами колишнього забійника, а нині вартового шахти Сергія Глазкова, сьогодні майже нікого з них вже немає серед живих.

У 2002 році шахта «Юний комунар» була зупинена як безперспективна. Зараз вона працює в режимі відкачування води.

Юнокоммунаровськ сьогодні  

До цих пір точно невідомо, наскільки сильно вплинув вибух на здоров'я жителів Юнокоммунаровська. Смертність в п’ятнадцятитисячному містечку висока, проте подібна ситуація сьогодні спостерігається у всьому Донбасі. Тому неможливо точно сказати, в чому полягає причина вимирання «юних комунарів». Медичним обстеженням жителів не піддавали. Офіційно вважається, що підземний ядерний вибух негативно не вплинув на людей, але не всі згодні з цим твердженням. Представниця громадської організації «Громада Юнокоммунаровська» Любов Леоненко, яка довгий час займалася вивченням історії випробувань на Юнкомі, вважає, що вибух серйозно збільшив смертність жителів селища Стара Колонія.

Поспілкувавшись з нею, я відправився в саме селище. Картина виявилася невтішною. Стара Колонія, що примикає впритул до шахти, дійсно перебуває в гнітючому стані. Впадає в очі велика кількість розвалин будинків, жителі яких чи то втекли з селища, покинувши житло, чи то померли. Втім, якщо в цьому і винна радіація, то лише частково. Подібні види мені доводилося спостерігати в багатьох містах, де були ліквідовані шахти. Набагато більше за погану екологію на людей традиційно впливає економічний фактор. 

Втім, найголовніші екологічні біди в Юнокоммунаровська можливо ще попереду. Адже ніхто не може спрогнозувати, що буде, якщо атомну капсулу в шахті розмиє ґрунтовою водою. Це ледве не сталося в 2004 році, коли уряд Віктора Януковича при згоді міської влади Єнакієва вирішив затопити шахту.

Ядерна могила

Рано чи пізно в житті кожної шахти настає момент, коли вугілля або руда закінчуються, - постає питання про ліквідацію добувного підприємства. Варіантів ліквідації існує два. Перший: суха консервація, коли шахта не дає вугілля, але працює в режимі водокачки. Другий: мокра консервація, коли шахту просто кидають і затоплюють.

Звісно, перший варіант завжди дорожчий. Аби відкачувати з шахти воду, необхідно мати робочий колектив в півтори сотні людей. Лише в цьому випадку вдасться забезпечити роботу підприємства в декілька змін, а також гарантувати збереження і ремонт комунікацій. За рік така шахта з'їдає десятки мільйонів гривень, але не приносить ані копійки прибутку. Тому скрізь прагнуть застосовувати другий варіант – мокрий, який не вимагає жодних витрат.  Сухі шахти залишають там, де існує небезпека підтоплення житлових територій, а також в тому випадку, якщо є можливість витягувати з їх підвішеного стану деякий профіт - в Донецькій області відомі випадки, коли шахту спеціально визнавали виробленою і закривали, щоб потім добувати на ній вугілля нелегально.

Важко пояснити, що підштовхнуло чиновників до рішення про затоплення закритого в 2002 році «Юнкому». У Донбасі існує безліч шахт, які можна було б затопити з куди меншими наслідками для довкілля і при цьому заощадити для бюджету ті ж гроші. Проте, на певному етапі в Кабміні раптом стали наполегливо проштовхувати рішення про затоплення саме шахти «Юний комунар», в надрах якої знаходився ядерний об'єкт «Кліваж». Сказати, як поведе себе «Кліваж» під водою, точно не міг ніхто. 

У серпні 2004 року у «Всеукраїнській технічній газеті» вийшла стаття доктора фізико-математичних наук Миколи Даньшина, який вивчав питання закриття шахти. Він наводив результати дослідження об'єкту «Кліваж», яке проводилося ще в 1990 році вченими Ленінградського НДІ. Дослідження зафіксувало часткове руйнування стінок камери, що утворилася через вибух, і повільне розчинення радіоактивної породи, що спеклася. Вердикт був однозначним: при затопленні шахти можливе винесення і потрапляння в поверхні джерела радіоактивної води з капсули та часток твердого радіоактивного розплаву.

Проте робоча група Міністерства палива і енергетики України, яка 19 травня 2004 року вирішувала питання про затоплення шахти, керувалася зовсім іншою логікою. Було вирішено, що затоплювати шахту безпечно. Найсумніше, що в числі тих, хто висловився за «брудну» консервацію, були місцеві чиновники - представник Донецької ОДА  Каліущенко і заступник мера Єнакієва Сильванський. Якщо байдуже ставлення київських бюрократів до даної проблеми ще можна було якось пояснити, то поведінка місцевої влади повергла мешканців Юнокоммунаровська в шок. 

Цинізм ситуації полягав ще і в тому, що буквально в той же самий час представники партії влади старанно розпускали чутки, що перетворити Донбас на ядерне звалище збирається кандидат в президенти Віктор Ющенко. У Донецьку навіть зараз пам'ятають страшилки про те, нібито Ющенко мав намір ховати в наших шахтах відпрацьоване ядерне паливо американських АЕС.  У газеті «Голос Донбасу», що випускалася регіоналами до виборів, ця тема також піднімалася регулярно.

Насправді ж атомні авантюри замислювали зовсім не «помаранчеві западенці», а зовсім інша сторона, що досі регулярно декларує свою любов до Донбасу. Лише громадськість Юнокоммунаровська, що повстала проти затоплення, врятувала приречену шахту.

Голова громадської організації «Громада Юнокоммунаровська» Любов Леоненко вирішила відстоювати «Юнком» і пішла збирати підписи. Підписувалися всі. Жителі міста відправляли листи депутатам, міністрам і міському голові з проханням захистити їх від можливої екологічної катастрофи. Зрозуміло, виносити сміття з хати перед виборами в стратегічно важливому регіоні ніхто не хотів, тому тема із затопленням шахти передбачено зійшла нанівець.

Життя після смерті

Але і на цьому історія багатостраждального «Юного комунара» не закінчилася. Можливо, попереду шахту чекає нове народження і робота в ролі політехнічного музею.  Ідею створення такого музею під назвою «Український Техноленд» на базі двох шахт «Юний комунар» та «Червоний Профінтерн» вже декілька років виношує голова добродійного фонду «Пальма Мерцалова» єнакієвец Костянтин Воробйов. За його словами, аналогів такому музею на пострадянському просторі ще немає, створення його саме в Єнакієвому допоможе перетворити місто на туристичний центр.

Передбачається, що музей збере на своїй території зразки промислових машин і механізмів, які розташують прямо просто неба. Крім того, шахта «Юнком» і сама по собі є унікальним об'єктом, який можна перетворити на музей. 15 квітня 2011 року стартували заходи щодо підписання документів з приводу заснування «Техноленда»,  але як завжди буває в наших краях, головною перешкодою на дорозі реалізації ідеї стали ті, хто начебто повинен допомагати її втіленню.    

Губернатор Донецької області Анатолій Блізнюк на прес-конференції 19 квітня заявив, що не давав дозволу на організацію в області «Українського Техноленду» і не збирається давати. Шахту «Юний Комунар» він назвав небезпечною для відвідин.  У наведених мною висновках  робочих груп 2004 року шахта описана як безпечна і така, що не представляє загрози для населення (на основі таких висновків її і збиралися затопити). Виходить, що брехав або уряд в 2004 році, або тепер бреше губернатор Близнюк.

Про прагнення обласних властей перешкодити будівництву «Українського Техноленду» говорить і факт затримання міжнародної делегації на трасі 16 квітня 2011 року, що прямувала на символічну закладку музею до Єнакієва. Сам Воробйов того ж дня був затриманий правоохоронними органами.    

Поки не ясно, чим закінчиться ця історія і що в майбутньому чекає на шахту «Юнком». Її доля знаходиться в руках місцевих чиновників. Чи буде вона зруйнована і затоплена, чи перетвориться на цивілізований туристичний центр вирішувати їм. Ось тільки упевненості в тому, що приймуть вони правильне рішення дуже мало. Можливо, від того, що занадто впадають в очі результати їх багатолітнього керівництва, деколи куди страшніші, ніж вибух атомної бомби в 1979 році.