Проросійські рухи Донбасу самознищилися (РОЗСЛІДУВАННЯ)

Імена героїв не названо через їхнє прохання про анонімність. Ніяких причин не довіряти їм немає. У різні часи вони самі були членами радикально-шовіністичних рухів, але згодом безлад, що царював в тих організаціях, змусив їх не брати в цьому активної участі.

Увагу варто звернути тільки на тих, хто були хоча б трошки помітні в останні 10 років. Ніякого сенсу пригадувати мерців початку 90-х немає, та й інформатири не настільки старі, щоб таке пам’ятати.

Найбільш помітними борцями за так звану «русскую идею» в останні роки в Донецьку були Патриотическая национальная партия, ПСПУ Вітренко, СО «Донбасская Русь» та партія «Русский блок». Крім того, існувала ще курйозна «Донецька республіка», що ставила собі ціль відокремити від України східні регіони, але організацію цю очолювала відверто хвора людина, і тому інші соратники по боротьбі всіляко дистанціювалися від неї.

Інші подібні партії та рухи, на кшталт блоку «За Союз», чи «Славянской партии», завжди були настільки слабкими, що не змогли проявити себе навіть у лайт-провокаціях, і тому писати про них нічого. Існують вони, скоріш за все, тільки на папірці, а про стан справ в таких організаціях свідчить хоча б той факт, що вивіску «Славянской партии» у центрі міста ще кілька місяців тому невідомі закидали фарбою, і ніхто досі її не намагався почистити. А ось у 1992-му році серед людей, що засновували партію, був сам Микола Азаров. Так то…

Тож, почнемо по пунктах.

Патриотическая национальная партия (ПНП)

ПНП, чесно кажучи, ніяка не партія. Вона ніколи не була офіційно зареєстрована. Про такі зазвичай кажуть – одна назва. Цей рух в Україні майже нікому не відомий, він був локальним, донецьким та існував у середині 2000-х. Чому я згадав про нього? Тому що, незважаючи на повну віртуальність партії, у Донецьку вона була дуже відомою. Адже декілька років тому, усі паркани та закутки міста були обмальовані дивними лозунгами – «Инфляция — смерть нации», «Демократия – зло», «Бей хачей», «США – мразь», поруч з якими завжди був підпис ПНП. Насправді організація ця була лише добре розрекламованим угрупуванням скінхедів. Лідером її був Олександр Панько, який сам описував діяльність своєї партії так: «У Донбасі ми проводимо акції нічного характеру – сутички з кавказцями, представниками арабських націй та представниками світового сіонизму…» Деякі члени ПНП пізніше отримали реальні строки у місцях позбавлення волі.

Найгучнішою акцією ПНП був виступ коло донецького аеропорту у 2006 році проти приїзду активістів нині майже мертвої партії «Пора». Тоді нацистів зібралося людей 20, з собою вони принесли прапори та плакати. Втім, акцію ту не можна ставити у заслугу ПНП, бо профінансована вона була іншими людьми, а скінхедів до неї залучили в якості масовки. Зараз про Олександра Панька вже нічого не чутно. До інших російських рухів він так і не прибився, а про його угруповання зараз нагадують лише написи на стінах. Ймовірно, що ПНП була лише спробою когось з місцевих регіоналів створити щось на кшталт кремлівського руху «Наши», яка з певних причин швидко зійшла на нівець.

Донецька республіка

«Донецкая республика» стоїть на ступінь вище за ПНП. Ця організація була якийсь час навіть офіційно зареєстрована. Було в її складі від сили людей двадцять, а на чолі стояв феєричний Олександр Цуркан. «Донецька республіка» була настільки провокаційним і скандальним проектом, що від неї трималися подалі навіть найрадикальніші члени донецького російського руху.

Анонім №1 про Цуркана: "Є така професія - дурень. Він міг запросто звинуватити кого завгодно в продажності, у зраді ідей. При цьому сам був людиною регіоналів та діяв у їхніх інтересах. Зараз із ним уже ніхто не хоче мати ніяких справ".

У 2004 році Олександр Цуркан працював у передвиборчому штабі Януковича. Після програшу з'явилася його "Донецкая республика", ціль якої полягала в тому, щоб створити в Донбасі ілюзію сепаратизму та тролити президента Ющенка. Проект цей був дітищем біло-блакитних і реальної сили, звичайно, ніколи не мав. В 2007 році його ліквідували за рішенням суду, але неформально організація продовжувала існувати й іноді ще хвилювала вразливих громадян гротескними перфомансами. Ким були рядові прихильники "ДР", можна дізнатися з цієї фотографії, зробленій ними ж на якійсь черговій "акції".

В останнє Цуркан та його військо темряви були на слуху на початку 2009 року. Тоді вони влаштували у Донецьку мітинг з 10 людей, на якому роздавали видрукувану на принтері "Декларацию о суверенитете Донецкой Федеративной (!) Республики". Цей шедевр цілком складався з перлин типу “демократический Руссизм как единая идеология Суперэтноса Русов" і відносив до Донецької республіки Херсонську область.

Після виборів 2010 року потреба в клоунаді, ясна річ, відпала, і “Донецкая Республика” безславно зникла. Члени її розбрелися по місцевих форумах і вступили у віртуальні бої один з одним, намагаючись з'ясувати, хто ж з них провокатор СБУ. Спостерігати цей веселий карнавал можна, наприклад, на форумі газети "2000".

Шаман (він же Олег Фролов), про якого йде мова - у минулому один з лідерів "Донецької Республіки" і по сумісництву продавець піратських дисків на донецькому ринку "Маяк". Одного разу він посварився із Цурканом​, що не дивно, бо згодом навіть найближчим соратникам став помітний психічний стан останнього. Це вилилося у форумні холівари, а також найстрашніші для російських нацистів обвинувачення в співробітництві з Тягнибоком.

Найсмішніше у цій історії те, що у 2008-му році, коли СБУ звітувала про ліквідацію "Донецької республіки", вигадки Цуркана (за словами лідера, організація нараховувала "сотні й тисячі людей у містах сходу України") були охоче підтверджені нею й використані у своїх цілях. Тоді Донецька СБУ заявила про ліквідацію масштабної та небезпечної сепаратистської організації, чим чимало потішила гордість президента Ющенка й свого київського керівництва, а також одержала належні нагороди. Визнавати ж, що насправді у Донецьку була всього лише розігнана купка невинних міських божевільних, у цій історії було не вигідно нікому.

Інша смішна історія відбулася з вищезгаданим Шаманом - Фроловым. Один з лідерів загиблої “Донецкой республики” прийшов до штабу «Русского блока» перед місцевими виборами 2010 року, де скромно висловив бажання бути в них начальником передвиборчого штабу. Начальник штабу у «РБ» на той момент уже був, тому Шаманові було ввічливо й цілком закономірно відмовлено, а замість посади голови штабу йому запропонували попрацювати агітатором і пороздавати газети перехожим на вулицях. Така пропозиція образила кипучу натуру торговця контрафактною продукцією, і він з гордо піднятою головою пішов чекати інших, більш згідливих борців за єдину Русь.

Так пала маленька і горда “Донецкая Республика”.

Далі буде...