Росії начхати на проросійські рухи Донбасу (РОЗСЛІДУВАННЯ)

Перша частина розслідування - Проросійські рухи Донбасу самознищилися.

ПСПУ

Про ПСПУ писати багато не має сенсу. Ця партія та її лідерка усім чудово відомі. У колишні часи вітренківці наводили жах на всю Україну, але досить швидко виродилися в політичного карлика, що користується популярністю лише в Криму й Донбасі. Минулого року на місцевих виборах ПСПУ зазнала нищівної поразки навіть у традиційно лояльних до неї регіонах, і ось на цьому варто зупинитися детальніше.

На виборах 2006 року партія Вітренко подекуди одержала в Донецькій області 10%. Більше, ніж комуністи! В нашому регіоні такий результат вважається дуже високим, і нікому крім Партії Регіонів зараз не по зубах. У ПСПУ на Сході намічалося досить велике майбутнє, і раптом такий провал - 1,4% голосів виборців у 2010-му. Чому так сталося?

Про це розповідає Анонім №2: "Я був членом  партії Вітренко три роки тому. Потім усе розвалилося. Зовсім зненацька пройшло скорочення осередків ПСПУ по всій країні, багатьох людей просто звільнили або відсторонили від роботи без особливих причин. Будь-яка агітація була згорнута. Раніше Вітренко щомісяця збирала який-небудь мітинг, відсвічувала з білбордов, а тепер про неї нічого не чути. Гадаю, з нею провели бесіду, їй заплатили. Дали багато грошей, щоб вона не лізла поперед батька. Фактично вона здала партію. Це було особливо помітно на останніх виборах. Я ніколи не бачив, щоб ПСПУ так бездарно проводила свою кампанію".

Інсайдери кажуть, що Наталя Михайлівна зараз сильно п'є і практично не займається політичною роботою. Усі більш-менш активні люди втекли з колись потужної донецької ПСПУ й розбрелися по інших схожих політичних проектах. Однією з таких утікачок стала й нинішня глава донецького "Русского блока" Наталя (теж Михайлівна) Білоцерківська. 

Про ПСПУ нам скоріш за все доведеться забути.

"Русский блок" та "Донбасская Русь" 

Після занепаду інших проросійських рухів Донбасу естафетна паличка лідера боротьби за "російський світ" перейшла до партії "Русский блок". Нині це, мабуть, головний представник жанру в нашому краї. Тому й розповідь про цей рух вийшла найбільш об'ємною.

Історія "РБ" у Донецьку скандальна й терниста. Донедавна ця партія майже не вела тут ніякої діяльності та була скоріше декорацією, ніж реальною силою. З 2002 по 2010 рік її очолював Володимир Філатов - тихий викладач російський мови у Донецькому Національному Університеті. Займався він тим, що майже насильно залучав в "РБ" своїх студентів, тому на папері партія виглядала численною, а насправді була, по суті, міражем. Філатов регулярно відправляв керівництву партії звіти, з яких випливало, що рух живе й набирає популярність, і більше особливо не напружувався. Люди, які його знали,  стверджують, що він і сам щиро вірив у створену ним же химеру, та немало здивувався й образився, коли влітку 2010-го року його раптом вирішили "прибрати".

А прибрала його вищезгадана Наталя Білоцерківська. Власниця аудиторської фірми з Шахтарська, голова громадської організації з абсурдною назвою "Донбасская Русь" і колишній депутат облради від Блока Вітренко. Пригледівши напередодні виборів безхозну партію, Білоцерківська, що мала в області певний політичний авторитет, зв'язалася з керівником "РБ" Геннадієм Басовим і одержала від нього добро на керівництво партією в Донецьку. Разом з іншим нинішнім лідером донецького "Русского блока", Сергієм Бунтовським (про нього мова йтиме далі) вона прийшла до Філатова й запропонувала йому добровільно поступитися керівницькою посадою. Замість неї ветеранові "РБ" було запропоновано прохідне місце в партійному списку.

Філатов сприйняв такий наїзд, як початок війни, та влаштував бурхливий скандал. Тоді Білоцерківська та Бунтовський, підтримані Басовим, провели досить сумнівні збори членів партії, на яких Філатова офіційно відсторонили від керівництва. Той відповів гнівними листами в управління юстиції та у ПСПУ, у яких звинуватив Білоцерківську в рейдерському захопленні. Вітренко підтримала Філатова, назвавши у відкритому листі свою колишню соратницю "мерзенною особистістю" і "шахрайкою". У російському таборі Донбасу заклекотали взаємні обвинувачення. Друковані органи конфліктуючих партій стали друкувати відкриті листи, у яких кожна виставляла себе головним борцем за ідею, а опонентів - зрадниками й бандитами. Зрештою Філатова таки відсторонили, й на чолі "РБ" остаточно запанували Наталя Михайлівна - ІІ та Сергій Бунтовський.

Анонім №3: "Наталія Білоцерківська - досить малокультурна людина. Причому сама вона про це не здогадується і приховувати своє безкультур'я не вміє. На лідера партії вона ніяк не тягне, що й показала практика. Ну, а перл з її відкритого листа "Я до мозга костей в сотом поколении - русская" розвіює останні сумніви".

Сергій Бунтовський - більш одіозна фігура. Викладач Національного Університету (колега та знайомий Володимира Філатова) декілька років тому він написав книгу в співавторстві з відомим російським фашистом Максимом Калашниковим. Називався цей українофобський пасквіль "Независимая Украина. Крах проекта", а зміст його підозріло нагадував зміст книги Олеся Бузини "Таємна історія України- Русі". Продукт, як і всяке дублювання, виявився безнадійно вторинним і від забуття врятував його лише Максим Калашников, що виступив продюсером вищезазначеного шедевра. Якби не його прізвище на обкладинці, тисячі читачів ніколи б не придбали книгу, та й навряд чи б вона взагалі вийшла.

Анонім №3: "Донецький "РБ" - насправді липова партія. Реально там працювали людей 7-10, інші значилися просто для баласту. Ні в яке порівняння із КПУ або ПСПУ вони йти не можуть. Агітацією, роздачею газет займалися в основному найняті за дрібні гроші безробітні, які роз'їжджалися по містах області. Агітували вони абияк. Перед виборами партія надрукувала близько мільйона газет "Донбасская Русь", витративши на це левову частину бюджету. І майже всі ці гроші вилетіли в трубу, тому що більшу частину газет просто викинули ті, хто повинен був їх роздавати. Звідси й такий ніякий результат на виборах - 0,8%".

Росії вони не потрібні

За словами інформаторів, Росія не надавала партії ніякої допомоги, та й взагалі, підтримки  ззовні у російської п'ятої колони в Україні не існує. Росії глибоко начхати на своїх співвітчизників та на їхній "російський світ". І вже тим більше наплювати їй на декілька дрібних угруповань, що гризуться між собою та декларують себе, як борців за права росіян. Витрачати на них нафтодолари ніхто не збирається.

У Донбасі існує лише одна організація, що живе на російські гроші. Це "Русский Дом" Міри Гакової. А фінансує її всесвітньо відомий фонд Володимира Путіна "Русский мир".

Формально фонд опікується про розвиток російської культури на всій землі, але насправді він був створений лише з однієї метою - розпила багатомільйонних коштів. Допомога росіянам за кордоном - прекрасний привід для забору грошей з російського бюджету. Так і видобувають російські чиновники свої мільйони через мережу псевдопатріотичних фондів і кружків. Хто знає про "Русский Дом" у Донецьку? Досить обмежене коло осіб. А гроші там обертаються такі, що ніякому "Русскому блоку" не снилися. Тільки до росіян вони, звичайно, не дійдуть. Схоже, уся імперскість команди Путіна має ті ж коріння, що й "комунізм" Петра Симоненка.

Таким чином, можна констатувати, що в найбільш російському із усіх українських регіонів, проросійські рухи вкрай нечисленні й нікому не цікаві. За двадцять років вони так і не виросли зі штанців маргінальщіни та являють собою скоріше клуби по інтересах, ніж політичні партії. Серйозні, амбітні люди обходять такі рухи стороною, тому всілякі російські блоки стають притулком лише для колишніх сектантів, фанатиків та інших диваків, що обожнюють ходити на мітинги. І змін у цьому таборі на цей момент не передбачається.